О сайте
Предметы
Библиотека
Переводчик онлайн
Словари
Платные работы
Сочинения
Сочинения
Заказать работу
Купить готовую работу
Карта сайта
обратная связь

Copyright © 5ka.ru
2004-г.



Право ->

Поняття, форма та функції Конституції України

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
                        «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ»
                       Кафедра загально-правових наук

                                    [pic]



                              РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

                          Поняття, форма та функції
                             Конституції України



                                             Виконав:
                                             студент III року навчання
                                             факультету економічних наук
                                             Кравченко Мирослав



                              м. Київ, 2003 р.



|     |План                                                    |Стор.      |
|     |                                                        |           |


ВСТУП 3

Розділ 1. Поняття і основні властивості Конституції як основного закону
держави     6

Розділ 2. Загальна характеристика Конституції України як політико-правового
документу   9

2.1. Ознаки Конституції      9

2.2. Функції Конституції України  10

2.3. Структура Конституції   12

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ   17


                                    ВСТУП


    Неможливо уявити демократичну державу сучасного світу, яка  б  не  мала
своєї конституції. Адже саме в конституції закріплюються вихідні  положення,
на яких ґрунтуються найголовніші  форми  життя  суспільства.  Вона  закладає
підвалини організації та  функціонування  держави  і  громадських  структур,
формулює основи  правового  статусу  особи,  є  базисом  усієї  правотворчої
діяльності. Сутність конституції - це її внутрішня основа,  смисл,  найбільш
важливі  якості  і   властивості,   які   визначають   всі   структурні   та
функціональні характеристики основного  закону  суспільства  й  держави,  що
знаходять свій предметний вираз у  його  змісті.  Це  найбільш  узагальнююча
категорія, яка уособлює істотні ознаки соціального, політичного  призначення
та нормативно-правового змісту конституції.
    Сутність  конституції  знаходить  своє  втілення  в  найрізноманітніших
аспектах.  Крім  юридичного  важливий,  перш  за  все,  соціально-політичний
аспект  конституції.  Це  своєрідний  суспільний  договір,  який  фіксує   і
узгоджує  політичні  інтереси  різноманітних  соціальних  груп,   прошарків,
класів тощо. Більшість з них виникає і реалізується в політичній сфері,  яка
як відомо, є об’єктом діяльності політичних  партій,  громадських  рухів  та
інших  соціальних  об'єднань.  Така  діяльність  знаходить  свій   вираз   в
різноманітних правових, в тому  числі  й  конституційних  документах.  Тобто
конституція не може не враховувати дійсний стан речей,  не  фіксувати  їх  у
відповідних  її  положеннях.  Без  такого   узгодження   неможливо   досягти
соціальної злагоди, забезпечити законність і правопорядок.
    В  сучасному  постіндустріальному  суспільстві  конституція  має   бути
механізмом  здійснення   консенсусу   всіх   соціальних   груп,   суспільним
договором, коли різноманітні верстви  суспільства  немов  передають  державі
свої повноваження по забезпеченню соціальної  гармонії  і  злагоди  на  всіх
рівнях. Це, безперечно, не означає, що  традиційні  соціальні  та  суспільні
суперечності зникають  зовсім:  вони  пом’якшуються,  набувають  нових  рис,
відступають на задній план.
    Проголошення 24 серпня 1991р незалежності України  створило  умови  для
радикальних  демократичних  перетворень  у  нашому  суспільстві  і  державі.
Змінилась організація державної влади - відбувся поділ  її  на  законодавчу,
виконавчу,   судову.   Виникли   нові   інститути,    властиві    суверенній
демократичній   правовій   державі,   зокрема,   інститути    президентства,
конституційної юрисдикції, Збройні Сили України та ін. Почалось  становлення
сучасного українського парламентаризму  й  правосуддя  та  цілісної  системи
органів   виконавчої   влади.   Водночас   відійшли   у   небуття    колишні
загальносоюзні державні органи  й  організації  та  численні  недемократичні
інститути (однопартійність, цензура тощо).
    У суспільстві почала складатися реальна багатопартійність, демократична
виборча  система,  місцеве  самоврядування  тощо.   Поряд   із   змінами   в
організації держави  й  суспільства  і  завдяки  їм,  відбуваються  зміни  у
правовій системі в цілому.
    Важливим етапом в українському державотворенні, у розвитку українського
суспільства і держави стало прийняття  28  червня  1996р  нової  Конституції
України. Прийняття Основного Закону нашої держави - це визначна подія  в  її
історії, у житті її народу. Прийнята Верховною Радою України  Конституція  є
історичною віхою в утвердженні державної суверенності України. Разом  з  тим
сьогодення вимагає глибокого її осмислення  з  тим,  щоб  позитив  Основного
Закону оптимально  використовувався  і  спрямовувався  у  прогресивне  русло
процесів державотворення. Тим більше, що Конституція у деяких її  положеннях
неоднозначно  сприймається   різними   політичними   силами   та   верствами
суспільства. Говорячи про це ми не  можемо  забувати,  що  якою  б  не  була
Конституція, вона не може передбачити всіх проблем, які поставить перед  нею
життя.
    Конституція України  відображає  тенденції  і  закономірності  розвитку
світового  конституціоналізму.   Найважливішими   з   таких   тенденцій   є:
цілеспрямоване регулювання й перебудова  внутрішньодержавних  і  міжнародних
відносин;   загальна   демократизація   конституції,   політичних   режимів,
правового статусу особи виборчого права; закріплення основних  рис  правової
держави;  впровадження  ідей  парламентаризму;  орієнтація   на   людину   і
загальнолюдські   цінності;   правове   зміцнення    основ    громадянського
суспільства,  розвиток   механізмів   узгодження   інтересів   різноманітних
соціальних, національних, мовних  і  релігійних  груп;  посилення  виховної,
морально-етнічної   ролі   конституції;   розширення   масштабів   і    сфер
конституційного регулювання тощо.
    Конституція   України   намагається   втілити    у    життя    наступні
загальносуспільні  цінності:  здорове   екологічне   середовище,   соціальну
захищеність, відповідний  рівень  життя,  право  на  користування  надбанням
людства в сфері політики, економіки, культури тощо.

      Розділ 1. Поняття і основні властивості Конституції як основного
                               закону держави


    Термін "конституція" походить від латинського  слова  "constituto",  що
буквально можна перекласти як "устрій, встановлення, утвердження".  Разом  з
тим існує думка, що він бере початок від звороту "rem publicum co", з  якого
починаються  окремі  акти  римських  імператорів.  Конституція  -  категорія
історична. Окремі її елементи були сформульовані  в  працях  древньогрецьких
філософів, зокрема Платона і Арістотеля,  указах  імператорів  Стародавнього
Риму, які мали силу джерела права, в актах конституційного  типу  -  хартіях
(Магдебурзьке і Любекське право  13  -  18  ст.).  Сучасне  розуміння  слова
"конституція" (конституція держави) бере свій початок  із  періоду  зміни  в
Європі  феодального  ладу  на  буржуазний  (XVII  -XVIII  ст.)   і   кінцево
викристалізовується на початок XX  ст.  уже  як  сутність  основного  закону
держави.
    Першими (писаними) конституціями довгий час вважали Конституцію  Пилипа
Орлика 1710 р., Конституцію США 1787 р., Конституції Франції та Польщі  1791
р.
    Наука конституційного права знає різні підходи (погляди різних правових
шкіл)  щодо  визначення  поняття  конституції.  Одним  із  найуніфікованіших
вважають визначення, за яким "Конституція - це Основний  Закон  держави,  що
об’єднує у собі групу норм із вищою юридичною силою, які закріплюють  основи
державного ладу, права, свободи та обов'язки особи  і  громадянина,  систему
та принципи організації державної влади, територіальної організації  держави
тощо ".
    Конституція - це Основний Закон держави, який регулює у відповідності з
волею та інтересами пануючого класу (класів,  народу)  суспільні  відносини,
що  складаються  в  процесі  здійснення  основоположних  засад   організації
суспільства й держави.
    Конституція  -  політико-правовий  документ,  в  якому  знаходять  свій
концентрований,  офіційний  вираз  і  закріплення  головні,  базові   устої
суспільного і  державного  устрою:  належність  державної  влади,  характер
власності,  права  і  свободи   громадян,   національне   -   державний   і
адміністративне  -  територіальний  устрій,  а  також  система  і  принципи
діяльності механізму здійснення повновладдя народу.
    Конституція - це особливий інститут  правової  системи  держави,  якому
належить правове верховенство по відношенню до всіх її актів. Це не  просто
закон, а особливий закон країни: закон законів, як називав її  Маркс.  Вона
оформляє національну систему права,  стягує  воєдино  діюче  законодавство,
визначає основи законності і правопорядку в країні. Конституція країни - це
Основний Закон. Закони являють собою систему, а не хаотичний  набір  різних
положень. В основі цієї системи - Конституція, що є  не  тільки  установчим
документом держави та її  основних  інституцій:  парламенту,  уряду,  суду,
місцевого самоврядування і те. ін.,  а  й  юридичним  актом.  Як  юридичний
документ, Конституція має бути викладена в чітких  юридичних  термінах,  її
положення не повинні суперечити одне одному, тобто створювати колізії.
    Як  документ  установчий,   Конституція   повинна   містити   процедури
розв’язання суперечностей, що виникають у процесі діяльності  держави.  Одна
з  функцій  Конституції,  яка  випливає  із  її  суті,  -  це   затвердження
справжнього  народовладдя.  Конституція  не  може   заважати   саморегуляції
суспільства: вона повинна бути  орієнтиром,  еталоном,  на  який  рівняються
його політичні, правові та моральні цінності. Завдання полягає в  тому,  щоб
через  усвідомлення  сутності  Конституції,   "   поставити   на   місце   "
співвідношення  суспільства  й  держави.  Це,  безперечно,  не  означає,  що
традиційні  класові  протиріччя   зникають   зовсім:   вони   пом’якшуються,
набувають нових  рис,  відступають  на  задній  план.  На  першому  плані  є
фактори, обумовлені кризою  сучасної  цивілізації,  необхідністю  збереження
людства від загибелі. Саме в таких умовах особливої ваги і значення  набуває
соціальний  консенсус,  де  Конституція  відіграє  особливу  роль,  виступає
головним політико-правовим засобом його забезпечення.
    З огляду цього  змішуються  оціночні  характеристики:  Конституція  має
виражати  інтереси  не  стільки  держави,  скільки  інтереси  громадянського
суспільства, головною цінністю якого  є  людина.  Це  є  мірилом  соціальної
цінності і ефективності Конституції. Відтак, між  іншим,  вирішується  давня
суперечка відносно того, чим є Конституція: законом суспільства чи  держави.
Відповідь  однозначна:  вона   повинна   стати   основою,   правовою   базою
ефективного рішення загальних  справ  громадянського  суспільства,  могутнім
засобом його самозбереження  і  розвитку,  забезпечення  реалізації  прав  і
свобод людини. Будь-яка Конституція виникає і діє для того, щоб  врегулювати
устрій держави, а не суспільства, хоч  індиферентною  до  справ  суспільства
вона не може бути. Вона  не  може  стояти  осторонь  від  таких  спеціальних
інституцій як власність, права і свободи громадян; громадські  та  релігійні
об’єднання; громадянське  суспільство  з  його  політичною,  економічною  та
соціально-класовими  основами;  влада  як  авторитарний  спосіб  організації
суспільства;  права  і  свободи  нації  тощо.  Це  -  елементи   організації
суспільства, а не державного  устрою,  його  прерогатив.  Закріплення  таких
засад  суспільства  є  одною  з  функцій  Конституції  як  Основного  Закону
суспільства й держави. Основними рисами конституції є:
    1)  Її  основоположний  характер,  оскільки  предметом  конституційного
регулювання  є  фундаментальні,  найважливіші   суспільні   відносини,   які
визначають "обличчя" суспільства;
    2) Народний характер, який полягає в тому, що конституція має слугувати
народу, створюється  ним,  забезпечує  його  участь  в  управлінні  справами
суспільства і держави;
    3) Реальний характер, тобто відповідність фактично існуючим  суспільним
відносинам;
    4) Органічне поєднання стабільності й динамізму конституції.

     Розділ 2. Загальна характеристика Конституції України як політико-
                             правового документу


    Розглядати Конституцію України лише як правовий акт було  б  не  зовсім
правильно.  Вона  є  надзвичайно  важливим   політико-правовим   документом
довгострокової дії, яким збагатилася  наша  держава;  фундаментом  не  лише
сучасних, але й майбутніх перетворень у нашому  суспільстві,  основою  його
консолідації. Одночасно хотілося б звернути увагу, що  в  ній  містяться  і
окремі моральні орієнтири соціальної справедливості у нашому суспільстві  і
державі.
    Конституція закріплює в Україні основи державної політики б спрямованої
перш за все на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов  її  життя.
Вона заклала серйозні підвалини для  розвитку  і  зміцнення  демократичної,
соціальної і правової держави, в якій людина, її життя і здоров’я, честь  і
гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
Через зміст Конституції проводиться надзвичайно цінна і  гуманна  ідея  про
те, що саме держава функціонує для людини, відповідає  перед  нею  за  свою
діяльність, а не навпаки. І це є головним її обов'язком.  Ми  вже  сьогодні
усвідомлюємо, що інакше не повинно бути. Адже Український народ є  джерелом
влади, яку він реалізує через відповідні органи державної влади  та  органи
місцевого самоврядування. Тому держава з  її  апаратом  повинна  слугувати,
перш за все, своєму народові.
    Крім політичного значення, нова  Конституція  України  має  надзвичайно
велику юридичну цінність як правовий акт. Перш за все - це  Основний  Закон
нашої держави, який має найвищу юридичну силу. Всі закони та  інші  правові
акти приймаються на її основі і повинні відповідати їй. А  це  означає,  що
Конституція  є  основним  джерелом  нашого  законодавства  розрахованим  на
тривалий період.

                           2.1. Ознаки Конституції

    З точки зору  ознак  Конституції  України  як  правового  документу  її
юридичними властивостями є те, що:
    1. Конституція - це, насамперед, закон,  тобто  акт  виключної  ваги  і
значення;
    2. Конституції властиве юридичне верховенство, найвища юридична сила  у
порівнянні з іншими правовими актами: ні  один  акт  не  може  перевищувати
Конституцію;
    3. Конституція є основою правової системи  України,  її  законодавство,
поточне законодавство розвиває конституційні приписи, деталізує їх;
    4. Конституції властивий особливий порядок її прийняття і зміни,  тобто
це закон що має підвищений ступінь стабільності;
    5. Існує досить складний механізм реалізації Конституції,  оскільки  її
дія відбувається на трьох рівнях: на рівні реалізації Конституції в цілому;
на рівні реалізації окремих конституційних інститутів; на рівні  реалізації
конституційних норм.

                      2.2. Функції Конституції України

    Функції Конституції обумовлені її змістом, тією роллю, яку вона виконує
в регулюванні суспільних відносин, задоволенні соціальних потреб. Багатство
змісту, складність суспільних відносин обумовлює  багатоплановість  функцій
та  їх  спрямованість.  Одна  група  таких  функцій  "обслуговує"   потреби
Конституції, інша -  виходить  далеко  за  межі  Конституції  як  політико-
правового феномену.  Конституція  виступає  як  невід’ємний  елемент  всієї
соціальної  організації,  як  соціальне  благо,  ефективний   регулятор   і
перетворювач  суспільних  відносин.  Функції  Конституції  розкривають   її
сутність стосовно тих завдань які стоять перед суспільством на  конкретному
етапі його розвитку, при чому не рідко одне й те ж завдання вирішується  за
допомогою кількох функцій.
    Функції Конституції поширюються на всі сфери суспільного життя, про  що
свідчить зміст Основного Закону, на ті суспільні відносини, які охоплюються
дією Конституції.
    Функції Конституції мають багато спільного з основними функціями права;
більше  того  вони  базуються  на  них.  Однак   функції   Конституції   не
вичерпуються політичними, юридичними та іншими сферами. За  сферами  впливу
Конституції на суспільні відносини насамперед розрізняють такі  її  функції
як, політичну, економічну, соціальну, культурну,  ідеологічну.  Конституції
притаманні  також  установча,  правотворча,  системотворча,  методологічна,
прогностична та інші функції.
    Зміст  економічної  функції  полягає  в  тому,  що  Конституція  фіксує
основоположні  суспільні  відносини,  які   складають   економічні   устрій
суспільства, базу, на якій функціонують всі інші інститути.  Закріплення  в
Конституції фундаменту суспільства, різноманітних форм  власності,  створює
умови для реалізації економічної політики України, успішного функціонування
її господарського механізму.
    Зміст і особливості політичної функції визначається тим, що Конституція
- не тільки правовий але й  політичний  документ,  який  закріплює  основні
засади політики в різноманітних сферах  суспільства  й  держави.  Політична
функція Конституції полягає в тому, що вона формує найсуттєвіше в політиці,
а саме  -  належність  влади  в  країні,  внутрішню  і  зовнішню  політику,
державний лад. Саме Конституція закріплює  інтереси  і  волю  народу,  його
державний та національний суверенітет на найвищому законодавчому рівні.
    Конституція справляє величезний ідеологічний вплив на волю і  поведінку
мас. Акумулюючи найбільш істотні моменти світогляду, в основі якого  лежить
ідея  народного  суверенітету.  Конституція  водночас  формує  певний   тип
суспільної свідомості, невід’ємною  частиною  якої  є  правосвідомість.  Це
сприяє формуванню позитивних установок, подоланню антигромадських  мотивів.
З цих позицій можна стверджувати про наявність у  Конституції  ідеологічної
(культурної) функції.
    Установча  функція  спрямована  на  здійснення  первинного   юридичного
оформлення найважливіших соціальне - економічних  і  політичних  інститутів
суспільства. За допомогою  установчих  норм  визначається  устрій  держави,
впроваджується в  життя  передусім  політичні  та  управлінські  структури,
різноманітні інститути демократії, закріплюється система державних органів,
визначаються їх повноваження.
    Роль установчої функції Конституції, таким чином, полягає  в  тому,  що
вона встановлює найважливіші інститути суспільства і держави,  визначає  їх
спрямованість.
    Правотворча функція Конституції реалізує себе за  допомогою  норм,  які
визначають основу  правового  статусу  суб’єктів  конституційних  відносин:
громадян, державних і громадських органів.
    Правоохоронна функція Конституції полягає у забезпеченні  належної  дії
інститутів  і  норм  Основного  Закону,   що   досягається   за   допомогою
специфічного механізму відповідальності. В основі такого  механізму  лежать
конституційні санкції: визнання поведінки неконституційною,  скасування  чи
призупинення дії актів державних органів, тощо.
    Сутність інтегративної функції в тому,  що  Конституція  відіграє  роль
своєрідного інструменту який об’єднує всі ланки  правової  системи  в  одне
ціле, при чому таке об'єднання - не механічне, безсистемне,  а  грунтується
на основі відповідних вимог і принципів.  Типовими  в  цьому  відношенні  є
конкретні норми Конституції про економічну систему які  визначають  вихідні
положення для  цивільного,  земельного,  господарського  та  інших  галузей
права.
    Системотворча функція Конституції зводиться  не  тільки  до  того,  щоб
забезпечити цілісність і збалансованість правової системи,  її  динамізм  і
стабільність. Вона визначає принципові вимоги що до призначення,  змісту  й
методів галузей права, окреслює єдині засади правотворчості і  застосування
права, законності і правопорядку, слугує своєрідним нормативним орієнтиром.
    Таким чином, за місцем і  роллю  Конституції  в  суспільному  житті  її
основні  функції  поділяються  на  соціальні  і   нормативне   -   правові.
Соціальними  функціями  є:  політична,  економічна,  соціальна,   культурна
(ідеологічна)   та   інші.   Правові   функції:   установча,   регулятивна,
інтеграційна, охоронна.
    Головне призначення Конституції, що реалізується в її  функціях,  -  не
політика, не ідеологія а фундаментальні засади вільного суспільства вільних
людей.

                         2.3. Структура Конституції

    Структура Конституції України являє системно-структурну цілісність,  що
складається з інститутів,  які  займають  логічно  обумовлене  місце  в  її
системі залежно від функціонального навантаження. Таким в цілому  і  є  наш
Основний Закон. У своїй структурі Конституція України, прийнята  на  п’ятій
сесії Верховної Ради України, складається з преамбули, з 15  розділів,  які
об’єднують 161 статтю, в тому числі 2 статті Прикінцевих  положень,  та  14
пунктів перехідних положень.
  Розділ I "Загальні положення " включає 20 статей (ст. 1-20).
  Розділ II "Права, свободи та обов’язки людини і громадянина"  складається
із 48 статей (ст. 21-68).
  Розділ III "Вибори. Референдум" включає 6 статей (ст. 69-74).
  Розділ IV "Верховна Рада України (ст. 75-101)
  Розділ V "Президент України" (ст. 2-112).
  Розділ VI ”Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади”

(ст. 113-120).
  Розділ VII "Прокуратура" (ст. 121-123).
  Розділ VIII "Правосуддя" (ст. 124-131).
  Розділ IХ "Територіальний устрій України." (ст. 132,133).
  Розділ Х "Автономна Республіка Крим" (ст. 134-139).
  Розділ XI "Місцеве самоврядування" (ст. 140-146).
  Розділ XII "Конституційний Суд України" (ст. 147-153).
  Розділ XIII "Внесення змін до Конституції України " (ст. 154-159).
  Розділ XIV "Прикінцеві положення" (ст. 160-161).
  Розділ XV "Перехідні положення" (пп. 1-14).
    Таким чином, структура Конституції - досить  чітка,  логічно  зумовлена
система взаємопов'язаних і взаємозумовлених структурних елементів.
    В  преамбулі  Конституції  України  формулюються  цілі,  мета  побудови
держави, важливіші вихідні положення політико-правового характеру, зокрема:
 - положення про державно-політичне розуміння поняття  “український  народ”,
   за  яким   його   визначають   як   єдність   громадян   України   різних
   національностей, тобто всі особи, які належать до  громадянства  України,
   разом становлять український народ;
 - положення про те  що  дану  Конституцію  прийнято  на  основі  здійснення
   українською нацією права на самовизначення;
 - Положення про те, що дану Конституцію прийнято для  забезпечення  прав  і
   свобод людини та гідних умов її життя;
 - Положення про те, що парламентарії,  приймаючи  Основний  Закон  України,
   усвідомлюють усю свою  відповідальність  перед  Богом,  власною  совістю,
   попередніми, нинішніми і прийдешніми поколіннями українського народу;
 - Положення про визначення Конституції Основним Законом України.
    Основна  частина  Конституції   включає   інститути   та   норми,   які
"вичерпують" її зміст.
    Після преамбули  перший  розділ  Основного  Закону  закріплює  загальні
засади конституційного ладу, як  керівних  начал,  що  визначають  сутність
Конституції в цілому, усіх її інститутів і кожної статті зокрема.
    Пріоритетність людини як найвищої соціальної цінності є змістом логічно
обумовленого другого розділу Конституції.  Інтересам  людини,  захистові  її
прав і свобод підпорядкована чітка організація державної влади та  місцевого
самоврядування. Держава відповідає перед громадянами за свою діяльність.

                                  ВИСНОВКИ


    Роки, що пройшли з часу проголошення Україною  незалежності,  достатньо
впевнено показали, наскільки важливим, особливо для держави, яка  переходить
до нового суспільного устрою, захищає принципи демократії та  громадянського
суспільства, є  існування  Основного  Закону  держави,  її  Конституції,  що
відповідає цим ідеям.
    Україна дійсно вистраждала свою Конституцію,  демократичну  Конституцію
незалежної держави Тепер постає нове, не менш, а ще більш важливе  завдання,
яке повинен виконати наш  народ,  -  поступово,  на  демократичних  засадах,
неухильно   керуючись   принципами   Права   і   Справедливості,   поступово
впроваджувати в  країні  засади  громадянського  суспільства,  демократичної
соціальної правової держави. Ці завдання  повинні  бути  головними  у  житті
нашого народу, громадян вільної України.
    Водночас  слід  наголосити,  що  визначення   Конституції   України   і
формування її змісту  як  Основного  Закону  держави,  аж  ніяк  не  означає
одержавлення суспільного життя або потяг до нього. Навпаки,  зорієнтованість
нормативно-регулюючої ролі Конституції у суспільстві насамперед  на  державу
засвідчує  про  намір  розвиватися  у  напрямі  до   сформування   реального
громадянського   суспільства.   А   суспільство   лише   тоді   набуде   рис
громадянського, коли воно саме  по  собі  і  кожна  особа  в  ньому  стануть
повноцінними і достатньо автономними від  прямого  впливу  держави;  держава
стане його справжньою складовою.
    Прийняття  Конституції,   яка   увібрала   в   себе   світовий   досвід
державотворення, зафіксувала основи міжнародного співробітництва,  є  першим
і серйозним  кроком  на  цьому  шляху.  Тому  цілком  зрозумілим  є  те,  що
міжнародне співтовариство  визнало  важливість  прийняття  Основного  Закону
нашої держави.
    Конституція України створила умови для практичної реалізації закладених
у її тексті принципів. Оскільки останні є нормативно закріпленими,  то  вони
як й інші норми Конституції,  мають  найвищу  юридичну  силу  та  є  нормами
прямої  дії.  Отже,  можна  звертатися  до  суду  за  захистом  своїх  прав,
посилаючись безпосередньо на принципи конституційного права.
    З іншого боку, Конституція не має чіткого механізму, який  забезпечував
би  підпорядкованість  принципам  конституційного  права  інших  його  норм,
оскільки всі норми Конституції мають однакову юридичну силу. Таке  становище
породжує можливість ігнорування принципів названого права  при  зміні  інших
норм галузі.
    За своєю сутністю Конституція  України  виходить  із  загальнолюдських,
загальнонародних інтересів і потреб. Це акт, котрий на  найвищому  правовому
рівні закріплює певний баланс інтересів усіх соціальних верств  суспільства,
націй, етнічних груп. Усі люди є вільними і  рівними  у  своїй  гідності  та
правах. Конституція не допускає жодних привілеїв  чи  обмежень  за  ознаками
раси, політичних,  релігійних  та  інших  переконань,  статі,  етнічного  та
соціального походження.
    Отже, наша Конституція побудована на засадах, що  найвищою  цінністю  в
державі  є  людина.  Але  норми  записані  в  ній,  не  завжди  відповідають
дійсності, тому Конституція має постійно удосконалюватись, щоб справді  бути
Конституцією для народу.



                         СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



1. Копєйчиков В.В. Основи конституційного права України. –К., 1998.
2. Колодій А.М., Копєйчиков В.В.,  Лисенков  С.Л.,  Медведчук  В.В.  Основи
   конституційного ладу України. –К., 1997.
3. Коментар до Конституції України. –К., 1998.
4. Конституція України від 28 червня 1996 р.
5. Конституція України – Основний закон суспільства, держави, людини.  –К.,
   1998.
6. Кравченко В.В. Конституційне право України. –К., 2000.
7. Погорілко В.Ф. Основи конституційного ладу України. –К., 1997.
8. Тодика Ю.М., Клименко Г.Б. Основи конституційного  права  України.  –Х.,
   1999.
9. Юденков А.М. Конституція України - основа реформування суспільства. -К.,
   2001.